30 травня 2012
Про інтенсивний курс зі сталого розвитку в НТУУ “КПІ”
Як ми - Наукове товариство студентів та аспірантів НТУУ “КПІ” і команда Еврика - і обіцяли, 22 - го травня 2012 року за нашої організаційної підтримки в межах Темпус-проєкту CREDO відбувся інтенсивний курс зі сталого розвитку - “Сталий розвиток і метод бекастингу”. До речі, вже вдруге. Думаєте, через пророцтва майя? Зовсім ні. Просто про майбутнє час подумати.
Для непосвячених, бекастинг (backcasting) у перекладі з англійської означає “зворотне прогнозування” - метод, який застосовують під час розроблення стратегій сталого розвитку. На думку однієї з учасниць курсу, бекастинг має багато спільного з математичним принципом “іти від зворотного”.
Першою з вітальним словом виступила Ольга Кордас, координатор Темпус-проєкту CREDO у Швеції, з Королівського технологічного інституту (KTH, Sweden). Темпус - проєкт CREDO було запущено в грудні 2010 року для створення аспірантури європейського зразка за спеціальністю “Відновлювана енергетика та природоохоронні технології” в КПІ та ще семи університетах Східної Європи й Азії.
Офіційна частина закінчилася, і Лео Янсен розпочав першу лекцію. Хотілося б трохи розповісти про професора Лео Янсена - людину чарівну й дуже незвичайну. За своє життя він перепробував безліч професій - покликань, зокрема встиг побувати навіть політиком. Нині Лео Янсен - фахівець у сфері сталого розвитку (у 1990-99 рр. обіймав посаду професора зі сталих технологій у Делфтському технічному університеті (TU Delft), Нідерланди, з 1996 р. і донині очолює комісію зі сталого розвитку вже згаданого університету), який невтомно шукає шлях до стабільності в майбутньому й уже теперішньому.
Курс поділився на дві частини - лекційну та практичну. Теоретичне відділення - дві лекції професора Лео Янсена про основні концепції сталого розвитку (sustainable development) і стратегічного планування. Три аспекти SD - це люди, планета й розвиток. Інакше кажучи, гармонійні стосунки населення та природи.
Один з учасників курсу помітив, що багато зі сказаного Лео Янсеном запускає мисленнєвий процес. Ось кілька цитат, що спонукають до роздумів:
- “... основне завдання бюрократичного апарату - внести й підтримувати стабільність...” - оскільки ринкові відносини не передбачають централізованого управління, а отже кожен із гравців діє автономно - ситуація нібито саморегулюється, що, безумовно, не може гарантувати стабільності; тоді для наведення ладу на сцену виходить бюрократія; з іншого боку, бюрократичний апарат часто "зациклюється" на забезпеченні цієї самої стабільності й лишається глухим до потреби будь-яких, нехай і розумних змін;
- “...великі компанії не можуть бути гнучкими...” - концерни рідко бувають мобільними в ухваленні рішень і зміні курсу розвитку; “... головне завдання компаній - задовольняти потреби клієнтів...” - це природно, бо без припливу клієнтів існування компаній неможливе; і нижче цитата, що має безпосередній стосунок до вже наведеної;
- “... потреби клієнтів слід ураховувати від самого початку...” - тут Лео Янсен наводить приклад із власного життя: його син - вегетаріанець і, звісно, не їсть м'яса, але ж у м'ясі містяться незамінні амінокислоти - як же бути?; рішення знайшлося з роками - у 21 столітті існують продукти рослинного або штучного походження, що містять усі незамінні “м'ясні” амінокислоти - тепер людство може обійтися без натурального м'яса - цього досягли, враховуючи потреби потенційних клієнтів; так само можна розв'язати й інші базові проблеми людства в обхід використання або з мінімальним відсотком використання природних ресурсів.
- “Технології не можуть бути нейтральними” - отже, будь-який винахід спричиняє певні наслідки; інженер має усвідомлювати відповідальність перед людством за свої дії.
Отже, яким має бути інженер майбутнього - той, хто вигадає і втілить стратегію сталого розвитку? Виявляється, він повинен уміти легко йти на контакт, активно застосовувати знання на практиці, мати системне мислення - бути вузьким фахівцем уже недостатньо. Якщо врахувати, що у вітчизняних університетах «технарів» рідко навчають навичок комунікації, уміння представити ідею й змусити в неї повірити, то, судячи з усього, наша система потребує не лише перезавантаження, а навіть оновлення. При цьому не варто, звісно, «рубати всі виноградники». Як казав Лі Куан Ю, колишній прем'єр-міністр Сінгапуру, треба на основі старого будувати нове, беручи від старого все найкраще – не треба все зносити до основи.
Логічно, що підготовкою інженерів мають займатися університети. Лео Янсен визначив три початкові питання щодо діяльності університетів, які потребують аналізу: звідки має виходити ініціатива запровадження курсу зі сталого розвитку в навчальний план - знизу (студенти) чи згори (адміністрація); чи можна назвати свій університет відкритим і гнучким; яким має бути університет у майбутньому. Відповівши на ці базові питання, можна вибудовувати стратегію розвитку.
Думка не нова, але все ж цінна: «Теорію треба постійно перевіряти й застосовувати на практиці». Кожен факультет зобов'язаний поставити собі запитання «А що ми можемо запропонувати суспільству? Як ми можемо спробувати задовольнити ті чи інші його потреби?». До речі, такий метод роботи факультетів уже застосовують. Наприклад, хімічний факультет Делфтського технічного університету суспільно орієнтований і кидає всі сили на розв'язання наявних практичних завдань.
З огляду на ситуацію, що склалася у світі, над розв'язанням накопичених проблем мають працювати всі - кожен у своїй сфері. Отже, будь-який фахівець має чітко розуміти, як його професія вписується в концепцію сталого розвитку, і вибудовувати свою діяльність з урахуванням вимог SD.
Одна з головних проблем, що виникають під час запровадження курсу SD у навчальну програму, це наявність викладацького складу. Відомо, що більшість викладачів не захочуть «довчатися», ходити на лекції – загалом, знову стати студентами. Тому можливий шлях подолання труднощів – розроблення курсів для навчання викладачів у малих групах. Це ще одне першочергове завдання.
І все ж, мабуть, один із найважливіших кроків назустріч сталому розвитку – це переконати людство в необхідності цього самого sustainable development. Адже більшість із нас не звикли думати наперед – а на 50 років уперед і поготів. Сьогодні така недалекоглядність загрожує наслідками. Тому пояснити й переконати – це кардинальне завдання. Інакше всі зусилля науковців виявляться марними.
На цьому теоретична частина курсу завершилася. Учасники перейшли до практики – рольової гри із застосуванням методу бекастинг. Утворилося п'ять команд. Усі отримали завдання розробити план забезпечення населення комфортним місцем проживання. Кожен член команди грав роль одного зі стейкхолдерів (залучених сторін) – представник місцевої влади, науки, екологів,підприємець-забудовник, і кожен обстоював свої інтереси. Завданням було домовитися та спільними зусиллями в теорії створити комфортні умови проживання. Треба було враховувати і глобальні процеси, і проблеми, які могли виникнути на місці. Рольова гра дала змогу відчути себе одним із тих «великих дядьків», які все вирішують, і зрозуміти, як важливо, щоб усі стейкхолдери зуміли домовитися, а іноді й поступитися дрібними особистими інтересами. Ба більше, рольова гра змусила пробувати мислити системно, дала алгоритм аналізу завдання. Велике завдання поділили на підзавдання, які виконували поетапно. Після проходження етапу Лео Янсен і Ольга Кордас аналізували виконану командами роботу й коментували її, давали поради, дещо коригували. Така методика брейнштормінгу та роботи в команді дуже ефективна. Тобі не дають розслабитися й постійно ставлять перед новим баченням проблеми. Таким чином, твій мозок підтримує тонус, адже він змушений безперервно шукати нові рішення, відповідати на поставлені запитання, знаходити аргументи на захист позиції «господаря» тощо. А коригування досвідчених координаторів не дає «з'їхати».
Наприкінці курсу всі активні учасники отримали сертифікати, підписані професором Янсеном і координатором проєкту CREDO Ольгою Кордас.
Отже, стратегія сталого розвитку потребує розроблення, а отже й людей. На запитання «Чому Ви вирішили зайнятися сталим розвитком?» Лео Янсен відповів «Мені треба було підтримувати й «стало розвивати» себе (to sustain myself)». Висновок банальний, але від цього він не втрачає правдивості: давайте кожен почне з себе і нарешті усвідомить необхідність сталого розвитку.
Автор статті - Кугук Євгенія
Фотографії
Переклад з російської; оригінал опубліковано російською.